Я був у Монреалі рівно рік тому, після чого опублікував яскравий фоторепортаж.
Ви його, звісно ж, читали всією родиною.
Цього разу я пробув у цьому тихому й неквапливому місті тиждень.
Виступав на івенті «Unity».
Дарував радість.
Ходив у «Cirque du Soleil».
Аплодував геніальним акробатам.
Розглядав міський живопис.
Захоплювався гігантськими птахами.
Насолоджувався сніданками – ресторанними та домашнім.
Та накидав цей текст, на читання якого піде всього 5 хвилин.
Бейгли з лососем – невід’ємна складова більшості сніданків. По деякі з них хочеться повертатися, по деякі – ні. У «L’eggspress» бейгли виносять із фруктами. Фрукти ніякі: не стиглі й не солодкі. Сам бейгл «Le Fox» (€14) ситний і візуально розхристаний.
Бейгл-красунчик готують у «Tommy Café». Я захоплювався ним минулого разу. І за рік нічого не змінилося в гірший бік.
Кухарі не почали халтурити, а дівчата на касі так само раді тобі, ніби ти Bad Bunny.
Не бейгл, а тост «La Sympathique Heureuse» з копченим лососем (€12) подають у бістро «L’Oeufrier» – разом із гуакамоле, цибулею, помідорами, каперсами, яйцем пашот (яйця не їм – попросив без них), руколою та шніт-цибулею. Сам тост нівроку, але на картопляне пюре без сліз не поглянеш.
Сніданок вдома обійдеться в 19 євро. У цю суму входять хліб на заквасці, хумус зі смаженою цибулею, найсмачніший пряний гуакамоле, томат і пакет. Пакет їсти необов’язково.
По рибу їдьте до єгиптян.
Але не в Шарм-еш-Шейх, а в рибний ресторанчик «Le Canal».
Сім’я, яка його тримає, родом із Порт-Саїда біля Суецького каналу – звідси й назва.
Смачно так, ніби обідаєш на березі моря.
Оглянувши рибні ряди, я вибрав ідеальні сардини та хамсу.
Друзі їли лосось, дораду та салат із дуже смачною заправкою з лимонного соку та дрібки куміну.
Рибний бенкет на трьох коштував усього 60 євро – і це з напоями.
Хамса просто ідеальна!
За китайською їжею я вирушив у тихе кафе «Kam Do».
Брав курку з імбиром (€10,60), креветки в темпурі (€6,20) і легкий бульйон із вонтонами (€7,50). Якісно та автентично.
До речі, за три тижні я виступав у Лондоні, де замовив такий самий суп (€9,50) та курку каррі (€14).
Китайське карі не таке пекуче, як тайське.
Відчуття ті ж самі – зроблено на совість.
Лондонський суп хіба що трішки більший.
Водночас і Монреаль, і Лондон – міста чималі. І якщо ваш готель (або будинок) розташований в іншому кінці міста, то рекомендувати їхати саме в ці місця буде неправильно.
І в Канаді, і особливо у Великій Британії повно китайських бістро, де готують плюс-мінус однаково, без гастрономічних відкриттів.
А ось смачну яловичину можу порадити в затишному ресторані «Ozen». Фланк-стейк, нарізаний тонкими скибочками, обсмажується з лемонграсом і шалотом. Це класика в’єтнамської кухні (€12).
У цьому ж ресторані я вперше спробував роли з куркою (€10). Сам би ніколи таке не замовив – друг пригостив. І, чесно кажучи, після цього частування все одно визнаю тільки роли з рибою, креветками або крабом.
У Монреалі три ресторани «India Rosa».
Після чудернацьких ролів захотілось чогось перевіреного та яскравого.
Так я знайшов атмосферне місце «India Rosa». Його власники – батько та двоє синів Сандху.
Вже 37 років вони роблять усе, щоб пробудити рецептори мешканців та гостей Монреаля сучасною індійською кухнею.
Готують там дійсно смачно. Щоправда, перед тим, як сісти за стіл, ти чомусь маєш сказати хостес свій телефон. Може, вона так знайомиться з красунчиками?
Майбутній наан із сиром.
Я брав бір’яні з куркою (€15), панір тікку (€13) та лепінники з сиром (€4,30).
Порція бір’яні величезна, як Бомбей. Рис басматі обсмажують з кінзою, цибулею, трояндовою водою, топленим маслом та лаймом.
Але важливо пам’ятати, що страва гострувата.
Панір тікку зіпсувати складно. І кухарі не зіпсували: якщо не знати, що це класний домашній сир, запечений у тандурі, можна переплутати його з курочкою.
