З моменту останнього допису про Чикаго минуло 120 днів.
Я ніколи не робив таких великих пауз у цьому блозі. Мабуть, затяжні холоди скували моє бажання ділитися гастро-враженнями. А можливо, дається в знаки те, що світом правлять рілзи, і детальні тексти відходять на другий план.
Але в будь-якому разі блог живий.
Настала весна.
Чайка добре влаштувалася.
І я хочу зафіксувати тут свіжу поїздку до Рима.
Бажаєте сумку у вигляді піци?
Я вже писав про Рим, коли він закривався через ковід.
Тоді, треба визнати, італійська столиця готувала максимально смачно.
Туристів вже не було.
Тому кухарі старалися більше.
Я писав про Рим рівно два роки тому, коли, надивившись «Netflix», ми з дружиною вирушили за найсмачнішою піцою до пана Бончі.
І розчарувалися.
Бо його піца була звичайною туристичною їжею.
Цього разу, святкуючи день народження коханої дружини, ми не робили гастро-відкриттів. Просто насолоджувалися довгоочікуваним сонцем.
Як відомо, Рим – батьківщина сacio e pepe, улюбленої страви регіону Лаціо. Це взірець римської кухні, приклад філософії «cucina povera» (кухня бідняків), де геніальність народжується з простих інгредієнтів.
Паста тоннареллі, сир пекоріно та чорний перець – нічого зайвого. Смачну пасту ми знайшли для себе в «Cantina e Cucina» – затишному кафе з рейтингом 4,6 у Google.
Пасту складно їсти красиво.
Крім пасти, там дивовижне тірамісу – найсмачніше за всю поїздку.
Дуже кремове. Ціни перед вами.
Сервіс вже включений до рахунку.
У кафе «Tonnarello | Paglia» рейтинг вищий.
Причому базується він на понад 102 000 відгуків.
При цьому їжа посередня. Наче всі ті самі інгредієнти, але замовляти там сacio e pepe більше не хочеться. Схоже, що ці 102 000 гостей ніколи не куштували справді доброї пасти. Або ці супер-відгуки просто майстерно накручені.
Щодо інтер’єру жодних зауважень.
Цікаві фетучині мені запропонували в «Mastrociccia». Знайоме слово «bolognese» в меню трохи збило з пантелику.
Навіть за кольором моя паста не схожа на звичну болоньєзе. Це ragù bianco – тобто м’ясний соус без томатів. До нього додається копчений сир scamorza, схожий на моцарелу, але з більш димним смаком.
Дружина взяла spaghettoni alle vongole. Та одразу зауважила, що в київській мережі «La Famiglia» цю пасту готували набагато смачніше.
А щодо пінци питань нема. Гарна. Ситна.
Плюс мені надали можливість дістати її з печі особисто – яка-не-яка анімація.
У пошуках смачної піци ми прийшли в піцерію «Peppo al Cosimato» – теж з неабияким Google-рейтингом.
Побачили, що створює піцу класичний римлянин. Піцерія знаходиться не на туристичній вулиці. За столами лунає італійська мова…
Проте піца все одно максимально звичайна.
Туристи розпестили Рим.
Звичні сніданки в Римі знайти важко. Усі ці яйця пашот, авокадо-тости та шакшуки італійці не визнають. Ранкова їжа – це паніні.
Також можна взяти arancini – рисову кульку з пепероні, обсмажену в паніровці до золотистої скоринки.
Смачні паніні з брезаолою раджу вам у «Wine Bar De’ Penitenzieri» – це за рогом від Ватикану.
Цікаво, що рахунок приносять без зазначення того, що саме ти їв. Дуже зручно.
Якщо ви дочитали до цього моменту, потішу вас місцем, де і піца майже чудова, і паста готується належним чином.
Піца з анчоусами – кайф!
Це «Obicà Mozzarella Bar» біля парламенту. «Obicà» – перший у світі моцарела-бар, що відкрився у 2004 році.
Там сонячна тераса та уважне обслуговування. Щоправда, рахунок треба оплачувати особисто на касі.
Відлітали ми з вафельними стаканчиками в руках.
У жодному аеропорту світу я не бачив такої величезної лавки з морозивом. І в цьому є особливий італійський шик, коли пасажири прощаються з римськими канікулами, насолоджуючись усіма відтінками gelato.
