Після Монреаля на мене чекали на виступі в Торонто. Організатор запропонував зупинитися поруч із Торонто – в Гамільтоні.

Там і дешевше, і тихіше.

Гамільтон – це спокійне портове місто.

Де ллють дощі і ніхто не перебігає вулицю на червоне світло.

Тому що ніхто нікуди не поспішає.

Наше житло мало казковий вигляд.

Будинки під здачу рідко бувають такими доглянутими.

Мене вразила велика кількість чаю в будинку – і в пакетах, і в капсулах (як кава).

Гарний сніданок я шукав у трьох місцях: «Stacked», «Pur & Simple» і «Saint James Espresso Bar & Eatery».

Знайшов тільки в одному – в «Saint James». Перші два місця – це популярні кафе з нехитрою їжею, від якої не потрібно чекати гастрономічних оргазмів.

У «Stacked» величезне меню, де здебільшого бекон, майонез, сосиски і холестерин.

Я взяв авокадо-тост із шинкою (€14).

Друг-вегетаріанець замовив яйця Бенедикт з голландським соусом, шпинатом, грибами, картоплею і (несподівано) свіжими фруктами (€9,99).

Друг-діджей обрав шинку з сосисками, яєчнею і хлібом з цукровою пудрою (€9,35).

Не пам’ятаю, щоб ми після сніданку хвалилися своїми стравами.

У «Pur & Simple» офіціантка принесла тако з креветками (€11), омлет з козячим сиром і перчиками (€12,40), та авокадо-тост з лососем (€14).

Чесно кажучи, їжа взагалі не запам’яталася.

Запам’яталися елегантні леді.

Вони жваво обговорювали розсаду і чоловіків.

«Saint James» підходить до їжі більш винахідливо.

На відкритій кухні розміром з поштову марку кухар кладе у салат з фалафелем (€10,40) руколу, фету та мариновану цибулю, посипаючи заатаром.

А до моїх улюблених лосося і авокадо на хлібі несподівано підселили сочевицю (€11,20).

Сочевиця погоди не зробила. А сам бутерброд класний – з легкою кислинкою хліба на заквасці.

Якщо відволіктися від сніданків, то є сенс зазирнути в «Annalakshmi» – вегетаріанське кафе з кухнею півдня Індії.

Чарівна індійка Нікіта порекомендувала Cheese Masala Dosa (€9,40) – ліпенник з гострою картоплею-пюре і сиром.

Я відповів, що ідея хороша:

• Тільки можна зробити досу не гострою?
• Звісно, можна!

Я надкусив ліпенник чотири рази і відклав убік. У роті вирувала пожежа! Hot & spicy! Офіціант Джон був дуже здивований: «Чому ви не їсте? Для нас з Нікітою це взагалі не гостро». Насправді сперечатися з індійцями про гостроту в 99% випадків безглуздо.

Щоб якось виправити ситуацію (€10), Нікіта принесла Fried Rice Combo – тарілку рису з цікавими піалами.

В одній з них я виявив Gobi Manchurian – смачну цвітну капусту в пікантному соусі. Її відмінно готують в київських «Гімалаях». Тільки в «Гімалаях» вміють регулювати гостроту, а в «Annalakshmi» ні: рис виявився ще гострішим, ніж доса, оскільки його напхали вогняними спеціями з Мадраса (регіону на півдні Індії).

Офіціанти зробили вигляд, що засмутилися через те, що не вгадали з гостротою, але гроші за вечерю взяли із задоволенням. Далі буде.