Блог – це ніби щось старомодне. Світом правлять тіктоки, рілси та щоденний інфошум. А мій блог Їжа Міста як тиха гавань: відволікає від метушні.
Їжа Міста – це не тільки довідкова інформація про закусочні та делікатеси різних країн, а й мій погляд на незбагненний світ. Мені й самому цікаво іноді відкривати нотатки дев’ятирічної давнини, згадуючи інтонації та відтінки інших міст і календарів.
Один із таких спогадів – дводенний візит до Нью-Йорка і Чикаго.
Куди я літав на благодійні гастролі.
Українці люблять «Lou Lou Lounge».
Цього разу я не буду робити акцент на їжі.
Оскільки двох днів абсолютно недостатньо, щоб скласти враження про гастро-життя таких потужних мегаполісів.
Поселили мене в Брукліні. У багатьох готелях США сніданки дуже умовні: міні-бургер, пластівці, йогурт, не дуже свіжий бейгл, і яблуко. Ні сиру, ні овочів, ні омлетів… Через джетлаг я проспав сніданок.
І прибиральниця з Мексики, побачивши мої голодні очі, винесла мені банани. Це зворушливо.
До Мангеттену – година їзди на метро ($2,90).
Поруч на стіні вагона висів плакат із метафорами.
У Нью-Йорку близько 5500 хмарочосів заввишки понад 150 метрів.
Це круто для статистики.
Але не круто для імунітету: висотки позбавляють тебе вітаміну D, загороджуючи сонце.
Щороку Нью-Йорк відвідують 63 мільйони мандрівників.
І всі вони рухаються в центр, де поголовно переходять дорогу на червоне світло і заповнюють галереї айфонів гігабайтами відео яскравого життя.
У місті вистачає божевільних.
Вони кричать, стукають палицями і потрапляють у поліцейські хроніки.
13% жителів Нью-Йорка – а це понад мільйон людей – страждають від депресії, шизофренії та біполярних розладів.
40% безхатьків мають психічні захворювання.
А кожен третій дзвінок у поліцію пов’язаний із психічно неврівноваженими.
Мій найбільший страх у Нью-Йорку – це з’їсти щось несмачне, коли стільки всього апетитного!
Боїшся помилитися.
А раптом з’їси якесь лайно, коли попереду такі круті сендвічі з пастрами і знамениті нью-йоркські бейгли?
Як уже повідомлялося, маючи один день у запасі, складно відвідати флагманські заклади міста: «Le Bernadin» із морепродуктами, «Jungsik» із корейськими реберцями, або «The Halal Guys» із фалафелем.
Тому я покладався на інтуїцію.
І вона не підвела: у закусочній «Mr Wu Dim Sum» мені приготували страву з нескінченною назвою – Ban Mian Jumbo Shrimp Pork Wontons Noodles ($21).
Наваристий бульйон, яєчна локшина, що не злиплася, виразний смак вонтонів, соєвий соус із кунжутною олією – це класна автентична їжа!
Я застав холодний Нью-Йорк – п’ять градусів тепла.
Що не заважало місцевим ходити в шортах і шльопанцях на босу ногу.
У Нью-Йорку тако і буріто на кожному кутку.
Мексиканська кухня – це завжди буйство фарб: червоне і зелене, пряне і кисле, хрустке і кремове!
Тако – така ж звична справа, як бургери і хот-доги.
Screenshot
Я їв Grilled Steak Taco за $6.99 у «Los Tacos Hermanos».
Просто і смачно!
Тут була одна з веж.
Перед вечірнім виступом я опинився на місці катастрофи 9/11.
У дні народження загиблих на відповідних іменах з’являються квіти.
На ранок після вечірки мене потягнуло до Атлантичного океану.
Коні-Айленд навесні схожий на зимову Аркадію в Одесі.
Атракціони сплять.
Людей мало.
Здебільшого, це романтики або тіктокери.
Вода крижана.
Чайки вічно голодні.
Щоправда, в Одесі таких космічних туалетів я не бачив. Купальний сезон передбачувано почнеться ближче до літа. Мені теж не вистачило хоробрості скупатися в березневому океані.
Тож я сфотографував кафе, в якому знімали епізод з оскароносної «Анори», і полетів у Чикаго. Продовження тут.
