«Шановні пасажири, наш рейс затримується на півгодини, тому що один чоловік передумав летіти до Афін». Цим пасажиром був не я. Я не передумав.

Після небесного чаювання ми з дружиною приземлилися в столиці Греції.

Афіни – це симбіоз давньогрецької спадщини, індійської метушні, всюдисущих кішок та турецьких кебабних.

Такої вражаючої кількості кафе та закусочних я не бачив в жодному місті.

Як вони витримують конкуренцію – незрозуміло.

Як і більшість народів, яким пощастило народитися у Середземномор’ї, греки не переймаються сніданками.

Проте оскільки на батьківщину демократії, театру, математики, медицини та філософії щороку літають 36 000 000 гостей, то місцеві волею-неволею ввели в меню авокадо-тости, healthy bowls та інші гастро-символи епохи.

Не всюди авокадо-тости мають апетитний вигляд.

У жвавому кафе «The Brunchers» тостовий хліб змащують навіть не гуакамоле, а занадто перебитим у блендері авокадо. Таке враження, що замовляєш собі зелене дитяче харчування зі скляночок. Це, звісно, не варто €10, які за нього просять.

Катерина замовила Bruschetta Kagaianas (теж €10). Це скрембл у грецькому стилі з фетою та свіжою м’ятою. Або, як його назвала дружина, «якесь місиво».

Найоптимальніший варіант – грецький бейгл з розплавленим пармезаном, до якого я взяв слабосолоний лосось зі шматочками авокадо (€13).

Великим попитом користується кафе «Picky».

Тортілья-рол із нутом, хумусом, огірком і копченою паприкою (€6,5) вочевидь вгамує голод. Проте смачним його не назвеш. Прісний, без спецій. На жаль.

У бейглі з лососем (€8) гідна риба, проте суха випічка.

Сподобався бутерброд із лососевим тартаром (€13) – багато в чому завдяки класному хлібу на заквасці.

Найсмачніший сніданок я знайшов у «Kalimeres Bistro».

Авокадо-тост виносять на цікавому темному хлібі.

А у відмінний омлет додають спаржу (€8).

Характерна особливість усіх закладів – пристойний сервіс.

Попри те, що в туристичних містах офіціанти зазвичай не дуже уважні до гостя, в Афінах все інакше.

І це цінно.

Особливо запам’ятались офіціанти в ресторані «Anefani» – добрі світлі молоді люди.

Що цікаво: всюди, де ми їли славнозвісні грецькі салати, овочі були пластмасовими.

А оливки можна було перерахувати по пальцях однієї руки. Я запитав у чарівної офіціантки Джессі з Індії:

• Чому у країні, де росте 132 мільйони оливкових дерев, оливки у салаті треба шукати з лупою?
• Вони дуже подорожчали! Щойно я починала працювати, їх щедро клали у кожну тарілку. Проте все змінилося. Це всюди так… Якщо бажаєте, я попрошу для вас на кухні стільки оливок, скільки заманеться! Безкоштовно!

Окрім салату я замовив в «Anefani» рибу та курячий шашлик сувлакі (€16). Риба гарна, місцева, не заморожена, але €22 за два крихітних шматочки – це не милосердно.

Гірос із курки (€16) подають на піті з картоплею. В меню вона вказана як картопля фрі. А насправді – це копія картоплі, яку мама у дитинстві смажила соломкою у неділю на сніданок.

На десерт беріть найніжніший шоколадний пиріг (€8).

Рахунок виносять грецькою. Я завжди впевнений у чесності персоналу, але щоразу перевіряю як мінімум кількість замовлених страв та напоїв.

А якщо не ліньки, то підключаю камеру з Google Translate.

Під час дощу в місті дивовижно духмяніють апельсинові дерева.

Я попросив ШІ намалювати дощ в Афінах.

Особисто мені сподобалися апельсинові краплі.

В Афінах красиві вечори, наповнені ароматами весняних квітів і теплими розмовами.

М’яке світло призахідного сонця сповзає по старовинних фасадах.

На кожному кроці зустрічаєш котів.

До речі, не нахабних.

Навколо стирчать пальми.

Та тішать око апельсинові дерева.

Вони викликають спогади про літо, що триває вічно, але чомусь не там, де живеш ти.

Місто живе неспішно, як подих моря, що ледь чутно бринить у повітрі.

Щороку греки вичавлюють 350 000 тон оливкової олії.

Греція стабільно посідає третє місце у світі за його виробництвом (після Іспанії та Італії).

Однак ароматна олія у салатах така ж рідкість, як і самі оливки.

Цей салат ми куштували у Піреї: півгодини на метро від центру Афін – і ти у портовому містечку.

Там нам порадили найкращий кебаб у Греції (€12).

І не надурили.

У сімейному кафе «Barbadimos» талановито смажать мʼясо на вогні.

Після кебабу немає важкості у шлунку, та й відрижки (а науково – еруктації) теж немає.

Крім того, у «Barbadimos» подають приємну мусаку (€12).

Це не найфотогенічніша страва – ані в початковому вигляді, ані в розрізі. Проте смачна. Чимось схожа на класичну лазанью із мʼясом, тільки замість пасти – пюре-картопля. Плюс баклажан.

Перед відльотом я купив мамі фартух із віслюком.

Віслюк – важливий символ у грецькій культурі. Він був головним транспортним засобом на вузьких та гористих дорогах, особливо на островах. Віслюки уособлюють витривалість та працьовитість.

І хоча багато хто впевнений, що греки, як більшість південних народів, полюбляють лінитися, за статистикою, саме в них найбільша кількість робочих годин у Європі.